Фото без опису

 

   Вважають, що найліпшим лікарем є час. Він згладжує біль втрат, забирає тривоги. Так, лікар-час проліковує горе Чорнобиля, притамовує його. Однак у весняні дні ми знову згадуємо те лихо, воно віддається щемом горя в наших серцях і розумі.

   Але є речі, забути які не маємо права. Це   подвиг  людей- ліквідаторів наслідків аварії. Тих, хто ступив у вогонь і невидиме радіаційне пекло в ім’я порятунку людства. В стократ величніший подвиг тих, хто зробив це свідомо, знаючи обстановку та наслідки, якими все обернеться, хто незважаючи на все пішов і віддав себе боротьбі до кінця.

   Саме такою людиною був виходець з с.Ленінське (нині Квітневе), вихованець Гізівщинської та В. Деревичівської шкіл - Володимир Михайлович Максимчук. Про цю людину, на жаль, мало хто сьогодні  знає  в Україні тому, що 26 років із 47 відведених йому долею прожив і  прослужив в Москві. Остання посада – начальник управління пожежної охорони м. Москви.

В чому ж причетність В. М. Максимчука до подолання чорнобильського лиха?

   8 травня 1986 року Максимчук В.М. (тоді підполковник, заступник начальника Головного управління пожежної оборони МВС СРСР) відряджений в Чорнобиль і призначений членом Державної комісії по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, як такий, що відповідає за пожежну безпеку. Щоденно працює на аварійному об’єкті, керує діями пожежників. Спливали дні, було приборкано горіння на зруйнованому реакторі. Ніщо не віщувало нової біди. Однак вона сталася..

   В ніч  з 22 на 23 травня о першій годині ночі сталося загорання силових кабелів у залі циркуляційних насосів, які забезпечували функціонування діючого енергоблоку станції. Під загрозою       нової аварії опинився силовий комплекс потужністю 1 млн. кВт/годин, та головне, що серцем  цього комплексу був атомний реактор. Негайно на територію станції, неосвітлену, з палаючими в металевих коробах кабелями, з сильним задимленням, прибув підполковник В.М.Максимчук, на плечі якого лягла небачена відповідальність. Командир здійснив особисту розвідку пожежної ситуації. У супроводі дозиметриста В.М.Максимчук, вивчаючи обстановку у технологічних кімнатах і залах станції, впритул підійшов до приміщень суміжних із реактором, де  радіація становила сотні рентген.

   На підставі даних розвідки, аналізу обстановки, помилок, допущених пожежниками 26 квітня, Володимир Михайлович приймає неординарне рішення, що пішло всупереч статуту пожежних: не кидати одночасно усіх на боротьбу з вогнем ( а це 318 чоловік), а посилати по декілька осіб, щоб боролися з вогнем в умовах високої радіації по 10-15 хвилин (такої практики в світі ще ніхто не застосовував). Ставилося два завдання – погасити вогонь і зберегти людей. Боротьба з вогнем тривала майже до другої години дня 23 травня, коли короби були розрублені і останні осередки  загорання подолані. Зал циркуляційних насосів заповнився піною, що виключало повторне займання.

   Усі вогнеборці пройшли через надзвичайну зону, змінюючи один одного двічі, а то й тричі, лише командир залишався незмінно «на полі бою», розуміючи свою високу відповідальність.

   Після виконання завдання кожен другий пожежник опинився у госпіталі, однак усі залишилися живі. Володимир Михайлович тривалий час лікувався у Києві з діагнозом променеве враження верхніх дихальних шляхів та променеві опіки гомілок обох ніг.

Як же сьогодні оцінюють спеціалісти ту ситуацію із загоранням кабелів і дії В. М. Максимчука та людей, яких він очолював?

   Оцінка одностайна: планеті, але перш за все Україні, загрожувала аварія не менша, а можливо, й страшніша, ніж вибух четвертого реактора. Про серйозність обстановки, яка склалася, свідчить той факт, що в першій половині дня 23 травня по тривозі були підняті пожежні гарнізони Житомира та Чернігова, які рухалися до ЧАЕС, але повернули з півдороги додому тому, що В.М.Максимчук із своїми бійцями впорався з бідою.

   Повернувшись після лікування до Москви, В.М.Максимчук отримав підвищення по службі і у званні. З 1992 р став начальником Управління пожежної охорони Москви. Однак ніхто і ніщо не змогло повернути здоров’я. Та не зважаючи на це, вісім років, які судилося  ще прожити В.М.Максимчуку, він пройшов цілеспрямовано, усього себе віддаючи улюбленій справі вогнеборця.

   Добрий слід рятівника він залишає, попереджаючи або долаючи пожежі у вірменському Спітаку та Ленінакані  після землетрусу, неспокійному, бунтівному Баку, при пожежі на нафтопродуктопроводі поблизу Свердловська (тепер Єкатеринбург), хімічній аварії на комбінаті  поблизу Іонави (Литва), пожежах в готелі «Росія», висотному будинку на проспекті Жукова, Білому домі.

   Втілив в життя ідею спорудження спеціального вертольота КА-32А для зняття людей при пожежах з багатоповерхових будівель, створення оперативних регіональних загонів.

   Максимчук В.М. побував у Німеччині, Австрії, США, збирав зерна досвіду боротьби з масштабними катастрофами, які супроводжуються великими пожежами і реалізовував їх у життя.

   Отримавши при гасінні пожежі на Чорнобильській АЕС дозу опромінення, яка в сім разів перевищувала смертельну, 22 травня 1994 року на 47 році життя Володимир Михайлович Максимчук помер. Поховано його на Митінському кладовищі Москви поряд із пам’ятником чорнобильцям.

    Мало знайдеться людей, про увіковічення памяті яких турбувалися лідери кількох країн. Про це свідчать два державні документи. Перший – це Постанова Кабінену Міністрів України за підписом В.А.Ющенка від 20 липня 2000 року

№ 1144 «Про присвоєння імен навчальним закладам». Серед поважних постатей нашої історії, згадуваних у названому документі:  Михайло Туган-Барановський, Павло Чубинський, Герой Радянського Союзу Ніна Сосніна, В’ячеслав Чорновіл, тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб, Назарій Яремчук – значиться ім’я нашого земляка Володимира Максимчука. За рішенням уряду його ім’я присвоєно Гізівщинській школі І-ІІІ ст.

   Другий раритет – копія Указу Президента Російської Федерації В.В.Путіна від 18 грудня 2003 року про присвоєння генерал-майору внутрішньої служби 

Максимчуку В.М. звання Героя  Російської Федерації «за мужність і героїзм, проявлені при виконанні особливого урядового доручення (посмертно).

    Третя сесія 6 скликання Любарської районної ради рекомендувала кандидатуру Максимчука Володимира Михайловича представити до присвоєння звання «Герой України» (посмертно).

 

 

Автори: вчитель-пенсіонер Бондарчук П.О., шкільний товариш Максимчука В.М., керуюча справами (секретар) виконавчого комітету Любарської селищної ради  Кришталь Н.В.