19 березня - День народження Ліни Костенко

Українська поетеса, письменниця та громадська діячка Ліна Костенко сьогодні, 19 березня, святкує свій День народження. Одній із найвідоміших українок сучасності виповнилося 94 роки.

Ліну Костенко вважають генієм слова, залізною жінкою та живою легендою, а її біографія є прикладом для мільйонів українців та невичерпним джерелом мудрості. Її вислови надихають на зміни і змушують замислитися над вічними темами. Усе своє життя письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентства Януковича.

За підтримку дисидентського руху твори поетеси не друкували аж 16 років. Попри це вона продовжувала писати, хоч і «в шухляду».

Вона відмовилася від деяких нагород, бо «не носить політичної біжутерії». Не терпить мовчання, фальші, завжди говорить лише правду, безкомпромісна та віддана своїм ідеям.

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищів на Київщині у вчительській родині. Коли маленькій Ліні було шість років, батьки забрали її до Києва, де вона навчалася у школі на Трухановому острові.

Дитинство жінки пройшло в роки Другої світової. Вона мало розповідає про це, але в поезіях можна зустріти рядки про «балетну школу» замінованого поля та «дитинство, вбите на війні».

Вона переконує нас, що слова «незалежність» і «свобода» існують в мові не просто так. А останніх 10 років вона ігнорує різні світські заходи та не спілкується з пресою, бо це для неї «пусті теревеньки».

Коли ж у 2022-му розпочалося повномасштабне вторгнення, Костенко несподівано з'явилася на публіці під час нагородження Орденом Почесного легіону Франції. Уперше за останні 12 років письменниця дала інтерв'ю у якому розповіла, що не припиняла працювати, навіть коли під Києвом точилися бої.

Сила волі та її незламність вражають. Вона сучасна і активна користувач інтернету, а постать її жодного разу не була заплямована безглуздими дурницями в токсично засміченому інформаційному просторі. Її поезія – про жінку, любов, красу рідної мови і України – це словесна зброя, яка надихає і окриляє.

Крила
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Життя іде і все без коректур
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки