104 роки відзначила Ганна Осіпчук, жителька Любарщини. Відео
104 роки відміряла доля жительці села Коростки
Ганні Яківні Осіпчук.
...Чиясь доля ночувала у чорнобривцях і дала красу, чиясь-на павутинні бабиного літа - і дала талант.
Доля нашої Ганни Яківни знайшла прихисток на лебединому крилі, тому й у ній переплелися болі і радощі, прагнення щастя, любові, висоти духу, допомогти іншим пізнати добро.
Тому Ганну Яківна знають, як добру, чуйну, сільську трудівницю, жінку з болями, радощами, печалями. Життя прожити – не поле перейти, так говориться в народі.
Доля випробовувала нашу іменинницю на міцність і поводила: на Донбасі в 16 рокі на шахті, коли почалася війна йшла до дому пішки, а далі в Німеччинні під нагайкою в наймах, в Росії (де і в той час з наших українок насміхалися росіянки), коли пригнали худобу аж з Німеччини, заставила доля переїхати в Коростки, бо лишилися в Привітові без хати.
Далі прицепщиком на посівних і біля молотільної машини по сутках, на фермі з фуражем для корів, в ланці ланковою на буряках, потрібно і сили мати щоб і в дома господарювати, на городі і дітей виростити, діждати онуків і правнуків.
Ганна Яківна, тьотя Ганя, баба Ганя, мама, сестра, братова, свекруха і просто родичка – вона ніколи не жила для себе-не байдужа, мудра, сильна, мужня, добра, щира, такою якою колись поспішала на допомогу, підтримку, пораду, любов, от і тепер "якби мені ноги..." Їй знайома ота сльоза, що пекла втратою за донькою, за сином, чоловіком, смутком і радістю за сина, онуків, правнуків. Про долю Ганни Яківни можна було б відзняти ціле кіно...
Доля нашої іменинниці викликає повагу і низький уклін, її хочеться слухати, коли вона розказує про себе і це 104 літнє життя.
Мудрий погляд і відкритість, щирість притягують поговорити. Вона відчуває добро і повагу, її серце відкрите повсякчас, для кожного знайдеться слово.
Дорога наша Ганна Яківна! вітаємо Вас з Вашим 104 роком народження: здоров'я, миру, спокою бажаємо Вам. Щоб ще стільки Вам наділила доля років і дарує Господь Ви прожили, щоб на Вашому обійсті кувала їх зозуля, а в хаті дітей і линув сміх і гомін рідних.
Записано Оленою Максимець.
Многая літа.
