Трагедія Бабиного Яру та Любарський вимір Голокосту

В ці вересневі дні 80 років тому розпочалися розстріли в Бабиному Яру  у Києві. Це місце  одного  з настрашніших  злочинів нацистів.  Та не тільки нацистів. Під час Голодомору 1932—1933, інспірованого комуністами для знищення українського населення у 1932—1933, тисячі замордованих голодом людей в Києві й околицях поховали у Бабиному Яру. А вже під час німецької окупації Києва у 1941—1943 Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення та радянських військовополонених. Розстрілювали євреїв і ромів — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів (переважно членів ОУН-мельниківців), заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941 там розстріляли майже 34 000 євреїв. Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941, коли розстріляно 752 пацієнтів психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка розміщувалась безпосередньо біля Бабиного Яру.  На Нюренбергському процесі у 1946 році кількість жертв у Бабиному Яру визначалася біля 100 тисяч. З них 65-70 тисяч – євреї. Такі ж розстріли проводилися на усій окупувонаній нацистами та їх союзниками території. Так в Одесі 24-25 жовтня румунська жандармерія за півтора дня вбила близько 25 тисяч євреїв. Німецькі сили у цій акції участі не брали. Загалом в Одесі до війни було близько 230 тисяч євреїв. Тих, хто вцілів після масового розстрілу, депортували до таборів смерті.

Покладання квітів до пам'ятного знаку загиблим внаслідок Голокосту євреям, що встановлений поблизу с. Юрівка

На фото Майя Бондарчук, єдина єврейка, яка зараз проживає в Любарі

На Любарщину Голокост прийшов ще раніше – у середині вересня. Станом на  1941 рік населення  містечка становило 12 тис осіб. З них  7 тисяч – євреїв.  У селах району проживало  ще до двох тисяч євреїв.  З 8 по 11 липня 1941 року вся територія колишньго Любарського району була окупована військами фашистської Німеччини. Євреїв, під страхом смерті зобов'язали зареєструватися у комендатурі.  Перші розстріли,  на початку вересня, були  за Юрівкою в урочищі Ладьова Вільшина. Там було розстріляно до 300 чоловік. На середину вересня окупанти виявили великі ями на місці піщаного кар’єру в урочищі  Піщане. Саме там відбулися  наймасовіші страти  населення на території району.

Пам'ятний знак встановлений поблизу урочища Піщане

Крім євреїв Любара там були страчені євреї Юрівки, Стрижівки  та ближніх сіл.  Євреїв Нової та Старої Чорторій росзтріляли за Новочорторийським парком. До  весни 1944 Піщане було місцем розстрілу усіх, хто виявляв найменший опір чи непослух окупаційній адміністрації:  тих, хто зарізав власну свиню, полонених червоноармійців, підозрюваних у саботажі, зв’язках з партизанами чи підпільниками. Привозили на розстріл євреїв і з сусідніх районів: Полонного та Із’яслава. Тому точну цифру убитих встановити важко. Вбивали і старих і зовсім немовлят. Найстарішим з відомих жертв був 90-річний  Зінершайн Іцхок Абрамович. Семеро  дітей були народжені того ж таки 1941 року. Багато було  ще й невідомих. За наявними даними тільки на Піщаному було розстріляно до 3 тисяч людей різних національностей, віросповідань, з різних куточків колишнього СРСР.  Пам’ятні знаки на місцях  розстрілів, спогади  небагатьох свідків, яким вдалося  вижити нагадують про ті нелюдські часи. Минуло уже 80 років. Але пам’ять має жити серед нащадків. Заради  майбутнього без ненависті та воєн.